Духовий музичний інструмент групи дерев’яних язичкових, видовжений циліндрічної форми з невеликим раструбом і одинарною тростю, яка закріплюється спеціальним устроєм до низу дзьобоподібного мунштука, а той, своєю чергою, вставляється у бочонок і далі у верхній, а той до нижчого коліна з пальцевими отворами і металевими клапанами. Тембр красивий і різноманітний у регістрах – глухий і похмурий в низькому регістрі; грудний, м’ягкий і співучий – у середньому регістрі; різкий – у верхньому регістрі. Кларнет має велику технічну рухливість і гнучку художню виразність, тому є одним з найважлививіших оркестрових музичних інструментів. Діапазон – від «мі» малої октави до «соль» («ля») третьої октави. При чередуванні видобуваються обертони. Серед кларнетів існує багато різновидів (за регістрами). Це – кларнет пікколо (Es, D), сопрано (В, А), альт (Es), бас (В). Найрозповсюдженішими в оркестровій практиці є три види кларнетів: великий (звичайний) кларнет Сі-бемоль, малий Мі-бемоль, басовий Сі-бемоль. Кларнет Сі-бемоль (з італ. Clarinetto) транспонуючий музичний інструмент. Партія для нього пишеться у скрипічному ключі великою секундою вище дійсного звучання. Тембрально невдалі звуки: «ля» (А), «сі-бемоль» (В) – вони тьмяні та невиразні.

Зараз найрозповсюдженішими є кларнети французької системи «Бьома», які відрізняються від німецьких покращеними акустичними тембральними і технічними можливостями.